| Меню сайту |
 |
|
 |
| Увайсьці |
|
|
|
| Катэгорыі |
|
|
|
|
Двомовність: сумний досвід Білорусі
 Питання статусу та ролі української мови підіймалося різними силами в українському суспільстві давно й, очевидно, і надалі буде предметом запеклих дискусій.
Апологети «двуязичія» у всіх його варіянтах, полюбляють наводити приклади інших держав, як от, Швайцарію чи Бельгію. Але щоб оцінити всі «переваги» двомовності, не варто орієнтуватися на Швайцарію чи інші західньоевропейські країни, бо ж маємо набагато ближчий, як географічно, так і за ситуацією, приклад: Білорусь. Україна і Білорусь у мовному питанні мають значно більше спільного, ніж далека від них Швайцарія. Швайцарія – країна, утворена з різних кантонів (районів), жителі яких від самого початку розмовляли різними мовами: німецькою, французькою, італійською чи ретороманською. В Україні та Білорусі російськомовність є наслідком тривалої бездержавності та російсько-радянської окупації. Україні поки що не вдалося позбутися російськомовного окупаційного спадку. Проте, вдалося хоча б не допустити мовної катастрофи, що відбулася у Білорусі.
Історія білоруської мови, загалом, донедавна була доволі подібною до історії української. Обидві мови ґрунтуються на народних, розмовних говірках. Обидві майже весь час свого буття були бездержавними. За часів СРСР, в рамках «будівництва нової історичної єдності – радянського народу», зрозуміло, на базі російської мови, українська та білоруська були штучно наближені до «общепонятного». Держава підтримувала соціяльно престижний статус російської мови усіма можливими засобами.
Наприкінці 80-их, і в Україні, і в Білорусі розпочалося національне відродження, у суспільстві прокинувся інтерес до рідної мови. Зрештою, на початку 90-их, і українська, і білоруська здобули такий потрібний їм статус єдиної державної мови у своїх країнах.
У Білорусі була затверджена програма переходу державних установ на білоруську, що була розрахована на 10 років. Наприкінці 80-их і у першій половині 90-их розпочалася повільна дерусифікація освіти: так, наприклад, у Мєнську з’явилися білоруськомовні школи, чого не було за часів СРСР. Але в 1994 році на перших і останніх демократичних президентських виборах перемогу здобув Олександр Лукашенко, що на той момент був палким прихильником інтеґрації з Росією. Уже за рік було проведено референдум щодо надання російській «рівного статусу з білоруською». «За» проголосувало 83,3% виборців. Щоправда, опозиція і нині говорить про фальсифікації, але це, загалом, вже не має жадного практичного значіння. З того часу білоруська мова неухильно втрачає свої позиції. Судочинство, майже вся документація, рекляма (за деякими вийнятками) стали цілком російськомовними. Процеси русифікації набули більших маштабів, ніж це було за часів СРСР! Наприклад, згідно даних перепису 1999 року, білоруську назвали рідною 73,7% мешканців країни, а вже у 2009 ця цифра впала до 53,22%. На запитання «якою мовою ви зазвичай спілкуєтесь вдома?», у 1999 році білоруську вказало 36%, а у 2009 – вже тільки 23,3%. Але, схоже, що навіть такі цифри – завищені. Адже, за даними деяких опитувань, постійно користуються білоруською лише 6% населення…
Триває й інтенсивне скорочення білоруськомовної освіти. В країні немає жадного цілком білоруськомовного вищого навчального закладу. Кількість білоруськомовних шкіл неухильно зменшується: у 2001/2002 навчальному році таких було ще 27,8%, в 2005/2006 – вже 23,3%, а у 2009/2010 – взагалі 16,1%. Показово, що більшість із них – сільські, міських шкіл з білоруською мовою викладання лише 1,9%. Це тільки підкреслює низький соціяльний статус мови. Зрештою, навіть значна частина опозиційних кіл, переважно ліберального спрямування та комуністи, поступово перейшла на російську.
Зрештою, ЮНЕСКО визнала білоруську мову такою, що «потенційно перебуває під загрозою знищення». Ліквідація статусу єдиної державної мови зробила білоруську мову непотрібною для більшості суспільства. Тепер навіть зміна державної політики навряд чи зробить білоруську розмовною, живою мовою більшості. В найкращому випадку мову буде збережено у найвіддаленіших селах, і в середовищі міської інтеліґенції. Для досягнення чогось більшого вже потрібні кардинальні суспільні зміни.
В Україні, на щастя, принаймі наразі ситуація набагато ліпша. Власне, лише в Криму та на Донбасі українська, як розмовна мова, продовжує вимирати. Про це свідчать дані перепису населення. Наприклад, у Донецькій області частка тих, хто вважає українську рідною, впала з 1989 до 2001 на 6,5% і складала 24,1%, в Луганській – на 4,9% і 30% відповідно. У решті регіонів українська мова зберегла існуючі позиції, а подекуди навіть посилила їх. На Черкащині за результатами перепису 2001 року українську назвали рідною 92,5% мешканців, що на 3,4% більше, ніж під час попереднього перепису 1989 року, на Полтавщині, відповідно, 90% і 4,1%, Чернігівщині – 89% та 3,3%. Втім, якщо в найближчі 5-10 років держава не почне проводити проукраїнського курсу, то поступова русифікація неминуча.
Тому, на нашу думку, вкрай необхідною є реалізація програмних засад Всеукраїнського об’єднання «Свобода» у сфері мовної політики. Вже зараз ВО «Свобода» робить певні кроки, що мають докорінно і рішуче змінити ситуацію на користь мови титульної нації. Наприклад, при затвердженні обласного бюджету Львівщини, в обласній раді якої найбільше представництво має «Свобода», збільшено видатки на підтримку українського книговидання на 700 тис. грн., захист та розвиток української мови – на 540 тис. грн. А, наприклад, у Києві, в рамках конкурсу на найкраще знання творів Тараса Шевченка свободівці у якості винагороди роздавали роман Василя Шкляра «Залишенець». Також наша політична сила підтримує українську мову і серед закордонних українців. Наприклад, у Відні та Празі за сприяння ВО «Свобода» діють суботні українські школи. Окрім того, партія пропонує:
1. Ухвалити Закон «Про захист української мови» замість чинного «Про мови в Українській РСР». Створити Державний комітет мовної політики, відповідальний за захист та поширення української мови.
2. Регламентувати вживання української мови у ЗМІ відповідно до кількості українців – не менше, ніж 78%.
3. Забезпечити синхронний звуковий переклад державною мовою іншомовних виступів, передач та фільмів на телебаченні і радіо. Здійснювати переклад коштом власників ЗМІ.
4. Скасувати оподаткування на україномовне книговидання, аудіо- та відеопродукцію, програмне забезпечення.
5. Запровадити обов'язковий іспит з української мови для державних службовців та кандидатів на виборні посади. Зобов'язати всіх чиновників вживати українську мову на роботі та під час публічних виступів.
6. Запровадити до програм усіх ВНЗ України обов'язковий курс «Культура української мови».
7. Перевірити відповідність мови викладання в усіх без винятку навчальних та виховних закладах до офіційного статусу навчальних закладів. Позбавляти ліцензій навчальні заклади, якщо викладання у них здійснюється іноземними мовами без належного оформлення статусу закладу. Припинити постачання навчальних посібників та підручників іноземною мовою коштом Державного бюджету України у заклади, що не мають офіційного статусу закладів з іноземною мовою викладання.
Відомий мовознавець, член Політради ВО «Свобода», депутат Львівської обласної ради Ірина Фаріон виступає і за внутрішнє очищення мови, адже в 30-их роках було впроваджено правопис, яким намагалися штучно наблизити українську мову до російської. З української було викинуто окремі слова, які не мали російських відповідників, граматичні категорії і навіть змінено абетку, з неї вилучили літеру «ґ».
Посилення російської мови в Україні невигідне українцям і з економічних міркувань. Відсутність україномовного дубляжу кінофільмів означає втрату роботи тими, хто цим займається з одного боку, та зменшення доходу держави від оподаткування з іншого. Засилля російськомовної аудіо-відео продукції призводить до втрати значної частини коштів, які йдуть у бюджет Росії, а не України.
Окрім того, впровадження двомовності у будь-яких її формах потребує досить істотних витрат з державного і місцевих бюджетів. Адже тоді необхідно витрачати кошти, наприклад, на забезпечення перекладу судочинства, апарату місцевих адміністрацій, тощо. Тож окрім морально-етичних аспектів, русифікація, зрештою, боляче вдарить по кишені кожного українця, навіть російськомовного.
Василь Бабич, ВО «Свобода».
Заувага: Текст адаптовано до ортографічних норм Харківського правопису (http://uk.wikipedia.org/wiki/Харківський_правопис).
Версію чинним правописом можна прочитати у свіжому нумері газети ВО "Свобода", яка доступна також і у PDF-варіянті тут (дев'ята сторінка)
|
| Категорія: Васіль Бабіч | Додав: Baselio (28.10.2011)
|
| Переглядів: 1448
| Рейтинг: 5.0/1 |
|
|
| Апытваньне |
|
|
|
| Сябры праекту |
|
|
|
| Статыстыка |
|
Ан-ляйн усяго: 1 госьці: 1 карыстальнікі: 0 |
|
|
Головна 
